 |
 |
|
Понеділок, 12 жовтня 2009 07:28 |
|
До 60-річ чя ради Європи та з нагоди відзначення Європейського тижня місцевої демократії в Україні в Київському Міжнародному Університеті пройшов Міжнародний круглий стіл на тему:„Європейський вибір України – це захист і зміцнення місцевої демократії”. В цьому заході прийняла участь голова ГО "Житомирська ініціатива" Синявська Ірина Максимівна.
З моменту видання в 2007 році Указу Президента про проведення тижня місцевої демократії пройшло два роки, але до широкого загалу українців, які є носіями місцевої демократії, ні суть цієї ініціативи, ні форми прояву демократії на місцевому рівні, ні засоби, що полегшили б вирішення людських проблем не доведено. Діюча влада не скрізь навіть організувала такі обговорення для лідерів місцевих громадських організацій, не то щоби направити у територіальні громади мобільні групи юристів, консультантів, психологів, фінансистів і сім днів присвятити практичній реалізації завдань Указу та наблизити основні складові Європейської Хартії місцевого самоврядування до тих, хто справді потребує розуміння нашого подальшого руху та розвитку. Виникає питання для кого видаються Укази Президента? Чи, можливо, всі завдання вже виконані і ми спостерігаємо прогресивний розвиток місцевої демократії. На жаль, це далеко не так.У січні 2008 року на Житомирщині з ініціативи представників всіх територіальних громад утворилося громадське об’єднання «Житомирська ініціатива». Це було не випадкове утворення, адже на той час уже майже два роки діяли районні, міські та обласна ради, обрані за новою і абсолютно чужою для України пропорційною системою. Саме ця система знівелювала головну складову місцевої демократії – пряме обрання народом представницьких органів місцевого самоврядування – рад. Саме ця партійна система унеможливила контроль народу за діяльністю влади. Ця система, дружно схвалена під час політичних домовленостей в грудні 2004 року, практично знівелювала конституційні норми, викладені в ст..5 Основного Закону України. Народ перестав бути джерелом влади. Він, скоріше, перетворився на джерело збагачення окремих олігархічних кланів, які вдало використовують його голос на чергових чи позачергових виборах.Будьмо відвертими, ніяких інтересів територіальних громад районні, міські чи обласні депутати сьогодні, в більшості своїй не представляють. Вони, сліпо виконуючи вказівки своїх партійних лідерів, ділять між собою землі, ліси, майно. Саме політичні домовленості, а не практична доцільність стали пріоритетними у розподілі місцевих бюджетних коштів, державних субвенцій, затверджені місцевих програм соціально-економічного розвитку. Активісти територіальних громад зрозуміли, що сподіватися у вирішені своїх проблем на обрані ними ради не доводиться і почали думати над новим об’єднанням. Так з’явилася наша «Житомирська ініціатива». В нашому статуті – два гасла, що спрямовують всю діяльність. Конституційне: народ – єдине джерело влади в Україні. І демократичне: дії влади – під контроль громади.Утворення такого об’єднання одразу наразилося на супротив, як діючої влади, так і політичних партій. Адміністрації не випускали на установчий форум автобуси з районних центрів, погрожували сільським головам, які виявили бажання вступити в об’єднання, а обласний осередок СПУ навіть скликав з цього приводу пленум, на якому прийняв спеціальну резолюцію, засудивши мої( на той час – голови обласної ради) дії, як керівника ініціативної групи по утворенню громадського об’єднання, звинувачуючи в намірах розвалити партійні організації. Троє депутатів обласної ради від СПУ за підтримку такої ініціативи були позбавлені депутатського мандату. Як не прикро констатувати, але саме з 2006 року в нашій державі нараховується найбільша кількість депутатів, яких партії позбавили представницького мандата. І в 99% випадків причинами таких репресивних партійних рішень є незгода з діями партійного керівництва, а не порушення цими депутатами основного призначення – захист інтересів територіальних громад. Тільки у Житомирських радах таких декілька десятків: 14 – в обласній, 3 - в міській, більше 10 - в районних. Не гребують цим правом всі, без виключення, партії. Всі ці депутати, як правило – активні, небайдужі до життя регіону люди, сміливі і відверті. Але, як виявляється, ці риси в партійних колах вважаються негативними. Не дивлячись на такий супротив наше громадське об’єднання діє. Ми сьогодні виконуємо функцію, від якої давно відмовилася влада - вислуховуємо людські проблеми і, залучаючи всі знання та досвід, особисті зв’язки допомагаємо їх вирішувати. В 14 громадських приймальнях працюють юристи, які не тільки безкоштовно консультують громадян, а й представляють їх інтереси в судах, забезпечують супровід звернень до різних владних структур, аж до повного вирішення питання.Ми бачимо на практиці і розуміємо не зі слів, як необхідно терміново повернутися до теми реформ в місцевому самоврядуванні. І розпочати ці реформи неможливо без імплементації основних положень Європейської Хартії в національне законодавство.Наші аргументи наступні:1.Територіальні громади позбавлені можливості матеріально розвиватися. Бюджети, що формуються у столиці не відповідають потребам територій, не враховують особливості населених пунктів. Проголошений Прем’єр-міністром курс на нові бюджетні стосунки дуже необхідний, якщо що це – не ще одна передвиборча обіцянка. Сумніви у нас – не безпідставні, адже про необхідність змін до Бюджетного кодексу ми говорили при колишній владі; акцентували увагу на цій потребі при зміні влади; щороку, входячи в бюджетний процес це питання ініціювали Асоціація місцевих рад, міських голів та інші. На жаль, розуміння цієї проблеми влада вже традиційно проявляє незадовго до виборів. Отримавши перемогу, одразу знаходить аргументи для зволікання у її вирішенні. 2.Найбільше, що турбує сьогодні місцеві громади, - це земельні відносини. Звернення громадян засвідчують, що багатолітня довіра до влади, що була вихована в радянський період, вдало була використана під час розпаювання земель. Громадяни і не зогляділись, як були обмануті, отримавши не ту кількість землі, що передбачалась Сертифікатами на право власності. Коли ми розпочали вивчення цієї ситуації, провівши зустрічі в окремих сільських громадах - як гриби після дощу почали з’являтись протоколи зборів громадян, рішення громадських слухань, які «погоджували» передачу у землі запасу від 100 до 1000 га сільськогосподарських угідь. Кількість цих гектарів залежить від географічного розташування територіальної громади. Чим ближче до столиці – тим більше земель запасу. Ними, як відомо, згідно з Земельним кодексом розпоряджається РДА, точніше одноосібно її голова. От і втрачають селяни землю. Про розгляд чи перевірку цих фіктивних згод і говорити нічого, адже правоохоронці, як правило, займають сторону адміністрацій. Катастрофічна ситуація з привласненням ставків, використанням лісів під мисливські угіддя, будівництвами в рекреаційних зонах! Саме таким чином зникає громада. Адже не маючи основи – самостійних бюджетів, землі, надр та майна – нічого говорити про самоврядування. 3. Конфлікт, що існує тривалий час між представницькою та виконавчою владою. Незавершеність політичної реформи – набагато більше негативу приносить, ніж повна її відсутність. З 2004 року взятий курс на політреформу завершився обранням політичних рад в 2006 і звуженням повноважень Президента в 2008. Все це тільки загострило боротьбу між політичними силами, які засіли в адміністраціях і радах. Зараз, перед президентськими виборами, вона полягає в тому, щоб перетягти на бік своєї політичної сили галузевих керівників, сільських і селищних голів та інших лідерів, що мають вплив на певну кількість людей. Це – своєрідна демонстрація сили і маніпуляція свідомістю людей, безперечно, немає нічого спільного з розвитком місцевої демократії. Це ганебний факт нашої історії, який не наближає нас до Європи. Чи вистачить політичної волі в Україні подолати це явище покаже час. Нічого нового не потрібно придумувати. Державним і регіональним діячам варто перечитати 113(2002) Рекомендацію Постійної конференції місцевих і регіональних влад Європи, напрацьовану на підставі 5-ї загальної доповіді з нагляду за впровадженням Хартії. Аналізуючи відносини між громадскістю, місцевою радою й виконавчою владою в місцевій демократії, конференція акцентує увагу на основних принципах таких відносин: прямій представницькій демократії, обовязковій участі громадян у процесі прийняття рішень та підпорядкованості виконавчої влади представницьким органам, незалежно від того, обирають її чи призначають. Саме цього чекає від нас Європа.Наразі, кожен з нас – з владних кабінетів чи офісів громадських організацій, з партійним завзяттям чи з громадянським сумлінням має усвідомити свій обов’язок - повернути Україну обличчям до демократії, навчити народ боротися за своє конституційне право здійснювати владу. Це – нелегка ноша, але праведна. Бажаю нам перемог. |
Додати коментар
|
|
|
